автор труда - Руслан Григорьевич Скрынников.

Ученые всех стран с полной уверенностью не могут сказать, как на самом деле происходило становление Древнерусского государства, спор между ними будет длиться ещё долго, вся древнерусская история построена на основании "Повести временных лет".  Из-за этого возникло и продолжает возникать множество различных теорий относительно подлинной российской истории.

В данной работе автор рассмотривает факторы, обусловившие образование Древнерусского государства. Его взгляд отличается от привыкшего нами исторического описания.

автор труда - Борис Александрович Рыбаков.

Книга - продолжение монографии Б. А. Рыбакова "Язычество древних славян". Она посвящена роли древней языческой религии в государственной и народной жизни Киевской Руси до принятия христианства. Автор показывает высокий уровень языческих воззрений и обрядов накануне крещения Руси, их проявление в общественной жизни, в прикладном искусстве, в церковных обрядах. Для историков, искусствоведов, широкого круга читателей.

автор труда - Борис Александрович Рыбаков.

Hет более тyманного лишь собpанием колоссальногои неопpеделенного теpмина, чем «язычество»; возникнyв в цеpковной сpеде, он пеpвоначально означал все дохpистианское и нехpистианское; им покpывалась и ведическая гимногpафия Индии, и кельтских агpаpных обpядов, и шаманство сибиpских охотников. Мы никак не можем pазделять такого обособления и вычленения хpистианства из общей системы дpевних pелигиозных пpедставлений и считать, что хpистианство с его веpой в загpобный миp, его магией молитв и обpядов, аpхаичным календаpным циклом является антитезой язычества.

Автор разработал комплексный подход к pазноpодным источникам, пеpедающим нам инфоpмацию о язычестве, pазpyшил пеpегоpодки междy pазными наyками, изyчающими эти источники, и, не боясь гипотетичности pяда постpоений, подобpал ключи к общим пpоблемам славянского и в особенности pyсского язычества.

Починаючи війну з Росією, Наполеон виношував плани щодо України, мріючи про її розчленування на так звані «наполеоніди». Одну з таких частин, в яку входив і наш край. Наполеон обіцяв віддати своєму прибічнику польському князю Понятовському. З початком війни український народ відгукнувся на боротьбу із завойовниками. І хоча бойові дії відбувалися далеко за межами нашого краю, його населення взяло безпосередню участь в цій війні. З початком війни на Київщині почалось формування полків козачого війська для блокування шляхів можливого прориву корпусів Наполеона на Україні. В складі 1-го Київського козачого полку, який формувався на Київщині, були й жителі сіл Зубівщина, Немирівка, Новаки, Хотинівка, Стремигород, Мелені, Шершні, Граби, Соболівка та інших. Ці села належали до Радомишльського повіту Київської губернії, в якій згідно царського розпорядження від кожних 152 душ населення у військо виставлявся один козак з конем, при повному обмундируванні. В цих же селах згідно царського маніфесту від 6 липня 1812 року до Київського ополчення виставлялося по 3 ратники від кожних 500 селян. Озброєння - списи, шаблі, рушниці їм видавали з Київського арсеналу.

В грудні 1240 року, сплюндрувавши землі краю, монголо-татарська орда пронесла далі на захід до «Останнього моря», мріючи виконати заповіт Чінгісхана і Батия, - захопити землі від Тихого до Атлантичного океану. Але одержавши відсіч в Центральній Європі, завойовники відкотилися назад, встановивши своє панування на Київський землі, в тому числі і на Коростенщині. Місцеве населення опинилося під важким економічним гнітом, сплачуючи данину, мито, поземельний податок, підводну повинність в перевезеннях, військову повинність. Однак монголо-татари не знаходились тут постійно, їх військові загони і збирачі податей (баскаки) навідувались періодично.

Користуючись цим, Галицько-Волинські князі намагались приєднати правобережні землі Київщини до своїх володінь. Це сталося, наприклад, в 1254 році, коли син Данила Галицького Шварно відвоював ці землі в монголо - татар. Але в 1261 році татарський воєначальник Бурундай знову захопив наш край.

Час змінює обличчя міста, воно, як живий організм, постійно оновлює­ться. Свій відбиток накла­дають і соціальні зміни, що відбуваються в країні.

У минулому столітті і до Жовтня 1917 року Коростень — незначне, глухе мі­стечко, населене ремісника­ми і хліборобами. На по­чатку XX століття тут з'яв­ляються промислові підприємства, залізниця, робітни­чий клас. Це наклало пев­ний відбиток і на обличчя Містечка.

Після встановлення Ра­дянської влади Коростень почав в рости, у 1921 році йо­го відносять до розряду «робітничих селищ», а в 1926-му урядовою постано­вою він відновлюється як місто.

Не всі знають, що на ву­лицях нашого міста стоять будинки, що є пам'ятними свідками значних подій. Не­багато залишилося споруд минулого, навіть зведених 70—75 років тому.

Городищами називаються рештки слов’янських укріплених посе­лень городів. Словом „город” в стародавні часи називали і населений пункт, укріплений штучними спорудами, і самі ці споруди. Такі міста, як Ки­їв, Смоленськ, Іскоростень (Коростень), виросли і розвивались на основі декількох міст, поблизу   розташованих.

Стольний град (центр слов'янського племені древлян) мав чотири укріплених посе­лення, розташованих поблизу одне від одного. Вони ство­рювали групу городищ, три з яких знаходяться на правому березі річки Уж, четверте — на лівому (нині це територія міської лікарні).

Перше приміщення вокзалу, яке було збудовано ще в 1901році, насправді було архітектурним пам’ятником. Багато подій бачило і відчувало воно на своєму віці. В той час коли старий вокзал руйнували багато Коростенців сумували, їм боляче було це перенести...

Багато людей зверталися до керівництва з проханням залишити старе приміщення вокзалу як архітектурний пам’ятник, зберегти приміщення – а нове збудувати поряд.

Вважають, що місто починається із залізничного вокзалу. Під стать древньому Коростеню приміщання вокзалу було споруджено у 1901 році у стилі древньокиївської архітектури.

Вокзал, досить велике на ті часи приміщення...

...Пожовклі від часу сторінки Лаврентіївського літопису. На них значиться: 945 року в Іскоростені спа­лахнуло  перше в Київській Русі повстання проти князівської влади. Під час нього був убитий древлянами князь Ігор.

Задовго до цих фатальних подій разом з грізними і неприступними городищами, розташованими по обидва боки багатоводної ріки Уж, серед лісів пролягав шлях із півдня на північ до іншого значного міста древ­лян, що стояло неподолік від Іскоростеня. Справа і зліва цього шляху - біля підніжжя високих стін городищ були розкидані житла мешкан­ців. У них проживали ре­місники, селяни-орачі, що прокладали свої «пашини» в лісі.

Цю назву се­лище залізничників одержало в 1926 році на честь видатного партійного і державного діяча Михайла    Васильовича Фрунзе.

До того ця частина Коросте­ня носила назву санмістечка. У 1915 році, під час першої світо­вої війни, тут збудували бара­ки, в яких розміщалися військо­ві госпіталі Південно - Західного фронту. Для спасіння душ «хри­столюбивого воїнства» споруди­ли церкву.

Перші будники в цій частині міста з'явилися на початку ни­нішнього століття в зв'язку з будівництвом Києво - Ковельської залізниці. Ними були: приміщен­ня військового коменданта стан­ції (нині в ньому працює школа робітничої молоді № 2), казар­ми продовольчого пункту, конто­ра наглядача приміщень станції.

Завжди простора, світла і приваблива: вдень насичена безперервним рухах автомашин і пішоходів, а ввечері — прикрашена сяйвом яскравих вогнів — такою постає перед нами головна вулиця Коростеня, яка носять ім'я Грушевського.

Ця вулиця мас свою славну історію. Відомо, що Коростень — одне а найстаріших міст країни. Не раз він поставав з руїн та попелищ, відроджувався знову.

На просторах нашої Батьків­щини не так багато міст, де життя людини не вгасало протягом тисячоліть. І серед них – на­ше місто. Його можна зрівняти з легендарною птицею Фенікс, яка постала з попелища.

В 1946 році Коростень спали­ла розгнівана княгиня Ольга. Доносить народна легенда. В 1268 році місто зруйнували татари, говорить літописне повідомлен­ня. Ще раз спалюється древній Коростень в полум'ї національ­но-визвольної війни українсько­го народу проти польської шляхти в 1649 році. В руїни було перетворено місто в роки Вели­кої Вітчизняної війни.

В Коростені нараховується понад двісті вулиць і провулків, які мають свої назви. Різні вони по довжині й конфігурації, різні історичні події таять у собі ці німі свідки суспільного розвитку.

Місто, як відомо, в сиву давнину носило назву Іскоростень, де жили древляни. Не забули про це його нинішні ме­шканці й одну з вулиць назвали Іскоростенською – іншу Древлянською.

Цікава історія теперішньої вулиці Леніна. Сво­го часу вона була відріз­ком овруцького шляху, вздовж якого стояли бу­динки ремісників, селян орачів, а поруч — древні городища. Потім стала основною вулицею слободи стольного граду дре­влян.

19.09.2009 традиционно пройдёт фестиваль дерунов, начало в 11:00 в парке имени Островского. Это второй по счету фестиваль. На фестиваль приглашено много зарубежных делегаций.

В 2008 году состоялось открытие фестиваля Дерунов. 60 команд готовили деруны прямо на глазах гостей, было представлено множество рецептов, финалом праздника был ДЕРУН-ГИГАНТ – 2,4 метра в длину, 1,14м. в ширину, общим весом 118кг. Праздник посетило множество гостей из России, Белоруссии, Израиля и Польши, всего было более 5тыс.

Проект "DIVIcom" studio, при технической поддержке ТО "Коростеньтелевиденье" и КП "Коростенское радио",  2005г.

фильм:    Коростень - "ЭТО МОЙ ГОРОД" 

Над фильмом работали: Дмитрий Стотланд; Ирина Ляшук; Виктор Панченко; Илья Кватюра

Холодної осінньої ночі 1833 року від пострілу з засади шляхтича Юзефа Рудковського впав Устий Кармалюк...

Ні про кого з героїв селянських повстань про­ти панів не залишилося стільки переказів, оповідань, пісень, як про Кармалюка. Якщо проана­лізувати судові справи, протоколи допитів, зв'язані з його ім'ям, перед нами постає людина велетенської фізичної сили, яка з юнацьких років і до останнього подиху громила кріпосне яр­мо і тих, хто тримав його на селянській шиї.

...Лісами оточені Головчинці. Усі ліси й землі нав­коло села та далеко за ним у кінці XVIII століття належали поміщику Пигловському. Тут в убогій хати­ні під глинищем і народився Устим Кармалюк. Коли підріс, його взяли за козач­ка до панича Адама. З паничем побував за кордоном...

Меморіальні дошки. На будниках дистанції сигналізації і зв'язку, нафтобази. Це мармурові сторінки історії Корос­теня, революційної та бойової слави його синів. На них викарбуване й Ім'я Трохима Степановича Давидюка.

...Кований чобіт чужинців топ­че землю нашого краю. З кож­ним днем боротьба проти австро - німецьких окупантів набирає сили і розмаху. Створений на залізничному вузлі ревком стає штабом бонових дій трудящих мас. В його складі — Л. Табукашвілі, О. Горбатюк. М. Мель­ник. О. Конончук і Т. Давидюк.

15 липня залізничники Корос­теня оголошують страйк. За їх прикладом йдуть Сарни, Здолбуново. Страйк переростає у все­український. Тридцять днів на чолі страйкового комітету в Ко­ростені стоїть Трохим Степано­вич Давидюк. Скільки енергії, винахідливості і мужності цій безприкладній акції віддав світ­ловолосий поліщук. Тільки си­лою зброї окупантам вдалось зламати опір страйкарів.

Девізом письменника - бійця Миколи Олексійовича Островського було: мужність народжується в бою. Перемігше смерть, цей непохитний більшовик назавжди залишився жити серед нас своїми творами. Він належать до покоління радянських людей, які увійшли в свідоме життя в роки Жовтневої революції, росли і мужніли в битвах громадянської війни.

В сідлі на тачанці, а бувало і в лазаретному візку пройшов він довгий і трудний шлях. Безстрашний в бою, з завидною стійкістю пе­реніс величезні труднощі. В боях загартувався, як сталь.

Багато Коростеяців знали Миколу Островського особисто. Одні з них разом воювали, інші трудились на відбудові зруйнованого господарства.

Пам'ятний знак встановлений неподалік від се­ла Поліського— там, де за мостом через Уж шосе повертає на Жи­томир.

Гордо підніс солдат Червоне Знамено над полем бою. його това­риш застиг у пориві атакуючого бійня. Воїни Червоної Армії продов­жують переможний на­ступ...

Ця скульптурна гру­па споруджена не над братською могилою, не в місці, де безпосеред­ньо йшов бій, — вона справжній символ рат­ного подвигу радянсь­ких воїнів, які йшли на битву з фашизмом під бойовими Червоними прапорами соціалістич­ної Вітчизни. Цей гор­дий пам'ятник, що ви­сочить неподалік від се­ла Поліського— там, де за мостом через Уж шосе повертає на Жи­томир, є втіленням високого патріотизму і любові радянських вої­нів до Вітчизни, їх гото­вність йти на смертельний бій з кожним, хто посягне на свободу і незалежність рідної землі.

... Лаврентіївський літопис згадує Коростень під 945 роком  у з'язку з першим в Київській Русі повстанням проти великокнязівської влади. Київський князь Ігор з дружиною вирушив тоді у древлянську землю за даниною. Після збору її він повернувся назад і зажадав більше. Обурені древляни перебили дружину, а князя прив'язали ногами до двох нагнутих дерев і розірвали по­полам.

Княгиня Ольга жорстоко пом­стилась за смерть.

За легендою, Ольга насипала курган на місці, де похований Ігор. Цей курган зберігся і до наших днів. Він знаходиться на правому березі річки Уж, за ві­сім кілометрів від міста. Це уро­чище носить назву «Ігорівка». «И погребен быст Игорь, и есть могила его у Искоростеня града в деревах и до сего дня», — го­ворить літопис. Слід проте за­значити, що під час розкопок, проведених в 1847 році Київсь­кою археологічною комісією, кі­сток Ігоря в кургані не було ви­явлено.

Пам'ятний знак встановлений у с.Каленське, Коростенського району.

Неподалік від Каленського, у лісі стояв його штаб. На цьому місці хлібороби колгоспу «Світанок» наси­пали земляний пагорб і встановили меморіальну дош­ку. А обеліск, який ви бачите на фото, стоїть у селі Горбачі. Навесні і влітку тут полум'яніють квіти. І на­віть зараз, пізньої осені, квітнуть хризантеми Сюди приходять діти й дорослі, щоб вклонитися священній землі, омитій кров'ю героїв.

Пам'ятний знак встановлений у с.Каленське, Коростенського району.

Цей скромний обеліск, розповіддю про який ми відкриваємо нову руб­рику, височить у центрі Каленського. На мармуровій дошці напис: „У лісі за 8 кілометри на схід від села Каленсь­кого в 9 по 29 липня 1941 року знаходився польовий штаб 5-ої армії Південно-Західного фронту. Командуючий армією генерал-майор М.   І. Потапов”.

Пам'ятний знак встановлений у с.Дидковичі, Коростенського району.

Більше трьохсот си­нів, братів і батьків відрядили дідковичани на захист рідної Батьківщини від фашистських загарбників. Майже по­ловина з них не повер­нулася з поля великої битви. Смертю хоробрих полягли сельчани на бе­регах Волги і Дніпра, на вулицях Сталінграда і Будапешта, серед кві­тучих садів і весняних нив Чехословаччини...

Сама назва округу свідчить про те, що з точки зору ботаніч­ного геоподілу Коростень знаходиться якраз у центрі Полісся.

У 1793 році після другого розділу Польщі Древлянська земля на 124 роки увійшла до складу найбільшої у світі імперії - Російської. Указом Катерини II було утворене Волин­ське намісництво. Центром його мав бути Новоград-Волинський, але там для нових чиновників забракло приміщень і керівництво намісництва «тимчасово» розмістилося у заштат­ному Житомирі, який так і залишився центром утвореної у 1796 році Волинської губернії. А через вісім років Житомир офіційно затвердили губернським центром.

У всьому світі відомий Коростенський плутон. Так геологи назвали величезний масив геологічних порід. Це зна­чна частина Українського континентального щита, найбільший геологічний масив на північному заході України. На коростенському плутоні, площа якого складає 10 тис. кв. км, наче на фундаменті, «лежать» уся Житомирська і частково Київська області з усіма лісами, річками, містами й селами. 

У лісах Коростенсько - Житомирського округу є справді унікальні рослини. Найромантичніші з них - скельний дуб та одна з найбільш рідкісних і древніх квіток світу - азалія понтійська

Азалію понтійську називають жовтим рододендроном. Ця квітка - кущ росте як підлісок у дубово-соснових лісах. Азалія - рідкісний релікт. Вона збереглася з прапрадавніх геологічних епох, пережила багато катаклізмів. Диво-квітка зуміла вижити навіть в умовах льодовика, пере­ховуючись у маленьких теплих оазах, які тоді все ж трап­лялися посеред льодової пустелі. Майже ніде у світі ця квітка більше не зустрічається.